Падіння Третього Риму

Стан справ суспільства зараз можна описати двома фразами: бенкет під час чуми; і колективне повторення гріхопадіння Хама. Бенкет під час чуми - це розгул і веселощі з ісламістською незворушністю під час грози хаосу і розрухи, що насувається. Так живуть не тільки олігархи і мажорики. Ти, швидше за все, входиш в число названих.

Дитина відрізняється від дорослого тим, що у неї слабо розвинений причинно-наслідковий зв'язок - мало досвіду; і дитина не в змозі робити довгострокові прогнози наслідків своїх дій. Ти говориш - вчи уроки, тому що буде зле. Їй невтямки, тому що вона не знає, що таке те зле, і уявити собі не може в принципі. Це поза її всесвіту.

Соціум поводиться як дванадцятирічна шпана: попити пиво, пострибати по дахах, здати стирений алюміній, погамселити фляшки, без погляду в майбутнє, зате з ностальгічним незадоволеним поглядом в колючодрітне минуле.

Чому римляни не усвідомлювали, що їхня імперія падає? Просто падіння імперій - не олімпійські ігри, не відбуваються кожні пару років. Але ми - народ освічений, у нас на руках монографії істориків. Чому ми влаштували трапезу посеред голодуючого в'єтнамського села?

Гріх Хама

У Старому Завіті Біблії є епізод, коли син Ноя, що пережив потоп, Хам, побачивши його п'яним і голим, побіг до братів Сима і Яфета розповісти про це. Постібатися. За свою насмішку батько його прокляв, сказавши, що проклятий Ханаан, син Хама, і він буде рабом рабів своїх братів.

Тренд сучасності - стьоб над чим завгодно: голод в Африці, вагітність в 16, підвищення пенсійного віку. Замість того, щоб "приховати наготу" і вирішити проблеми, хоча б висловити щось конструктивне на їх рахунок, ми стібемося над ними, повторюючи вчинок Хама.

В твиторе написал про Чернобыль. Прибежала свора моралистов и стала скулить, что про аварию шутить нельзя. Значит оставлять людей в зоне радиации было можно, а шутить нельзя. Вот такие вот моралисты все ебаные пидорасы. Шутить можно про всё абсолютно. С одним маленьким условием, что вы принимаете на себя риск получить за это в ебало. Я принимаю, поэтому шучу про Путина, Будду, Иисуса, Аллаха, патриотов, Моисея, либералов, родителей и про ваших покойных бабушек и дедушек обязательно пошучу, при случае, конечно. Закрытые темы для разговоров - это признак дремучего ханжеского общества. Истинные святыни не нуждаются в защите, а если ваше божество оскорбляет и задевает не смешная шутка, то никакое это не божество, а говно какое-то

Сталінгулаг

Взагалі, сміх - це захисний механізм, як кашель або нудота. Такий собі морфін проти стресу і страху. У цьому, напевно, феномен стьобу: кількість гумору(истів) зростає прямо пропорційно кількості негативних тригерів навколо нас. Але це антибіотик з побічним ефектом...

Історія циклічна. Є епохи, коли будують з нуля. А є епохи, коли будують на поваленні іншого і старого. Ми знаходимося в таку епоху, коли цінність можна зробити шляхом знецінення чогось іншого. І завжди ця епоха - час занепаду.

Зміну епох можна порівняти з диханням: вдих-видих. Обидва процеси корисні. Але якщо тільки вдихнути і не видихати - стає погано. Якраз ми застоялись - вдихнули і не видихаємо.

Коли нігілізм набирає силу, ніщо не може бути створено. Тому що будь-яке творіння буде осміяне. В реаліях нігілізму єдине, що можна виробляти - безпосередньо стьоб, продукт мислення заперечення. Мислення заперечення - це деградація, побічний ефект гуморного антибіотика.

Адже є істотна різниця між тим, щоб хотіти бути багатим, і не хотіти бути бідним; хотіти бути здоровим, і не хотіти бути хворим; хотіти бути розумним, і не хотіти бути тупим. Перше - творення форм. Друге - очищення від частинок бруду, неактуального, зайвого.

Після стадії творення завжди йде стадія заперечення, нігілізму. І це у всіх сферах, включаючи науку. Приклад - послідовники теорії плоскої Землі: кругла Земля набридла, приїлася, хочеться нового.

Візьмемо феномен Ольги Бузової. Звідки стільки інфошуму навколо її персони? Стібатися зручно. Ми не хочемо почути щось цінне, а хочемо робити атракціон глистам в шлунку, надриваючи живіт від сміху. "Злочин і кара" Достоєвського незручно стібати. Тому навколо нього немає жвавих дискусій між учнями і вчителем у 10 класі.

Головна причина феномена стьобу: ми розчарувалися у своїх батьках. "Я хочу бути яким завгодно, але не схожим на свого батька. Якщо бізнесмен і шанована людина - краще буду мерзотою і бомжом, але не як мій батько ".

Увесь конструктив і творення свідомо пов'язані з батьками. Розчаровані в батьків - розчаровані в побудованій ними цивілізації. Наступне чим ми разочаровуємося - ми самі: "яблуко від яблуні недалеко падає".

У всій час наші предки сказали, "що ми можемо зробити глобального і грандіозного?", і побудували СРСР. А чи міг уявити середній холоп того ж совка, який горлав на Майдані за розвал імперії, що у 2018 він до сих пір буде жити в совку? Озирнись, все навколо - це відрижка радянського минулого. Тому що неможливо по приколу зробити ліки від раку. Неможливо не сприймаючи всерйоз створювати.

Старпери ностальгують за радянським часом, тому що тоді не було стьобу. Усі на серйозі вірили в п'ятирічку. Радянська система - це були умови, в яких виживає найсильніший, це важкі часи, коли не було приводів стібатися і не поважати татусів.

Якщо ти народився в дев'яностих і пізніше, то швидше за все бурчиш, що батько гальмо, ватник і не заробив багато грошей. Але постав себе в його умови. Твій тато з'явився трохи пізніше після смерті Сталіна: ні книг не комуністичних, ні інтернету.

Тобі Google дає відповідь швидше, ніж ти встигаєш сформулювати питання. Так формується вільнодумство. Коли ріс батько - вільнодумство було синонімом десяти років позбавлення волі без права листування. Аморально звинувачувати батьків, бо вони були заручниками умов. Як і Мауглі. Але не ти. Тому в пічку стьоб, приймай реальність на серйозі.