Кого обпалює благодатний вогонь. Фікція чуда і свідчення священиків

Світові релігії повні міфів і непотрібних обрядів. У християнському світі є церемонія благодатного вогню у Велику Суботу в переддень Воскресіння Христового. Скептики і неправославні конфесії християнства часто висловлювали свої сумніви з приводу його благодатності і чудесності. Але одне діло, коли корінний атеїст дискредитує релігію, і зовсім інше, коли самі священнослужителі палять секрети Церкви.

12 березня пролунала новина, що вірменський священик Самуїл Агоян розповів телеканалу “Хадашот 2“ про фіктивність чудесного сходження благодатного вогню – вогонь патріарх єрусалимський запалює від лампади. Схоже, що саме від тої, яку безпосередньо перед молитвою торжественно заносять до Гробу Господнього. По національним телеканалам цю новину не висвітили по зрозумілим причинам.

Заява архімандрита – не пустий дзвін. У літописному списку Івана Грозного є згадка про те, як раніше сходив благодатний вогонь. Описував це чудо руський ігумен Даниїл у XII столітті у "Хождении игумена Даниила в Святую Землю". Його рукопис був переписаний у 1504 році писцем Авакумом.

Якщо коротко, то о другій годині ночі у храмі Гробу Господнього гасили усі лампадки, до самого Гробу заносили лампадки, Гріб закривали і в процесі читання молитов очікували сходження благодатного вогню, який і з’являвся близько третьої години ночі. І вже тоді, побачивши через віконечко світло у Гробі, його відкривали, забирали лампади і розносили по єрусалимських храмах. Тобто, до і підчас сходження вогню ніхто безпосередньо у Гробі не був присутній. Ігумен Даниїл про це пише так:

Да и о том скажю, яко видех по истине. В Великую пятницю по вечерни потирают Гроб Господень, и помывают кандила та вся, и вливают масла честнаго без воды, единого масла того токмо. И воткнувше светилна во оловца, и не вжигают светилен тех, но тако оставляют кандила та невожжена. И запечатают Гроб в 2 час нощи. И тогда изгасят вся кандила и свещи по всем церквам в Иерусалиме.

Мене же худаго повеле поставити высоко над самыми дверьми Гробными, противу великому олтарю, яко дозрети ми льзе бяше в двери Гробныя. Двери же ты Гробныя все трои запечатаны бяху, и запечатаны печатию царскою. Латинстии же попове в велицем олтари стояху. И яко бысть 8 час дне, и начаша вечернюю пети на Гробе горе попове правовернии, и черноризци, и вси духовнии мужи; пустынници мнози ту бяху; латина же в велицем олтари начаша верещати свойскы. И тако поющим им всем, аз ту стоя, прилежно зрях ко дверем Гробным. И яко начяша чести паремии тоя суботы великиа, на первих пареми изиде епископ с дьяконом из великого олтаря, и приде к дверем Гробным, и позре во Гроб сквозе крестец дверей тех, и не узре света в Гробе, и возвратися опять. И яко начаша чести 6-ю паремию, тот же епископ прииде к дверем Гробным и не виде ничто же. И тогда вси людие возопиша со слезами “Кирие, елеисон”, еже есть “Господи, помилуй!”.

И яко бысть 9-му часу минувшю и начаша пети песнь проходную “Господеви поим”, тогда внезаапу прииде туча мала от востока лиц и ста над верхом непокрытым тоа церкве, и дождь мал над Гробом Святым, и смочи ны добре стоящих на Гробе. И тогда внезаапу восия светсвятый во Гробе Святем: изиде блистание страшно и светло из Гроба Господня Святаго. И пришед епископ с 4-рьми дияконы, отверзе двери Гробныя, и взяша свещу у князя того у Балдвина, и тако вниде во Гроб, и вожже свещу княжю первее от света того святаго. Изнесше же из Гроба свещу ту и даша самому князю тому в руце его. И ста князь-ет на месте своем, свещю держа с радостию великою. И от того вси свои свещи вожгохом, а от наших свещ вси людие вожгоша свои свещи, по всей церкви друг от друга вожгоша свещи. Свет же святы не тако, яко огнь земленый, но чюдно, инако светится изрядно, и пламянь его червлено есть, яко киноварь, и отнудь несказанно светится. И тако вси людие стоят со свещами горящими, и вопиют вси людие велегласно “Господи, помилуй!”

Зараз нелегітимного патріарха Феофіла разом з вірменським архімандритом і поліцейським впускають в Кувуклію, і патріарху по молитовним проханням, начебто, сходить благодатний вогонь. При чому віконечко безпосередньо у Гріб уже замуроване, а до Гробу була добудована веранда, в яку пускають вірменського священнослужителя і поліцейського. Хтось казав, що вогонь сходить у вигляді блискавки прямо в лампадку. Де ви бачили таку блискавку, щоб так елегантно запалювала лампадку?

Патріарх, до речі, нелегітимний, тому що у 2005 році попередник Феофіла патріарх Іриней був позбавлений сану начебто через земельні махінації. Позбавлений сану патріарх може бути лише у трьох випадках: він помер; він став психічно хворий; його викрито в єресі. Ні під один пункт Іриней не попадає, але чомусь живе до сьогоднішнього дня в затворничестві у своїй кельї.

Вогонь уже всередині

Церемонія сходження благодатного вогню проходить наступним чином:

1. Кувуклію оглядають два священики і представники влади
2. Кувуклію запечатують великою восковою печаткою
3. З'являється охоронець гробу, який вносить всередину Гробу велику, накриту ковпаком лампаду. Перед ним знімають печатку і він входить всередину Кувуклії, а через кілька хвилин виходить
4. З'являється урочиста процесія на чолі з єрусалимським патріархом, вона обходить тричі навколо Кувуклії. З патріарха знімають одяг патріаршої гідності (його не обшукує поліція на предмет джерела вогню, як можуть триндіти в прямому ефірі по Інтеру), і він разом з вірменським архімандритом і ізраїльським поліцейським входить всередину Кувуклії
5. Через 5-10 хвилин єрусалимський патріарх і вірменський архімандрит виходять з вогнем (до цього встигнувши роздати вогонь через віконця Кувуклії)

Молитву патріарх і архімандрит читають по молитовнику, який уже лежить в Гробі. Світло у Гріб не поступає, бо вікон немає. Щоб прочитати молитву як мінімум треба свічка. А значить світло всередині уже є. Про це проговорився вірменський архімандрит, коли в 2008 році його спитали про благодатний вогонь.

Але більш цікаві є слова самого патріарха Феофіла, коли він в тому ж інтерв’ю 2008 року жодного разу не сказав слова “чудо”, а лише “представлення”. Це детальніше прокоментував протодиякон Андрій Кураєв нещодавно в ефірі Ехо Москви:

Вогонь не обпалює

Обпалює так, що в лікарню групами попадають з опіками шкіри. Причому переважно в лікарні влітають люди наші, які настільки вірять у телевізор, що перевіряють неопалимість благодатного вогню. Вірмени, араби чи євреї такого не роблять. Чомусь.

Розсічена колона

Ходить багато байок про розщеплену колону Храму Господнього, буцім туди вдарила блискавка коли патріарха не пускали до храму. Але ніяких свідчень про причину обпалення і розколу колони просто немає. Є кулл-сторі, які розповідаються екскурсоводами паломникам через сторіччя після події.

Перша розповідь перегукується з 1608 роком. Але вона не повідомляє яких-небудь імен і дат. Перша спроба прив'язати розсічення колони до часу, знайдена греком Скарлакідісом і знаходиться в його книзі "Путівник по святому граду Єрусалиму та всієї Палестини", видана в 1787 році у Відні Хрисанфом Прусським. Хрисанф Прусський опосередковано відносить саму подію до 1579 року. Відстань - 200 років. Щось забагато для "свідчення".

У одному з текстів 1608 року говориться, що було це "в старые времена". В іншому перекладі - "Вь древние времена" (Проскинитарий по Иерусалиму и прочим святым местам безымянного, между 1608–1634 гг. / Издано впервые с предисл. А. И. Пападопуло-Керамевса и переведено на рус. яз. Г. С. Дестунисом. [=Православный Палестинский сборник. 53-й выпуск (Т. XVIII. Вып. 2)]. 1900. С. 52-53. Навряд чи так можна було б сказати про подію, що відбулася за 29 років до запису.

Те, що у цієї казки довго не було ніякої прив'язки до часу, показує російський монах Серапіон у 1830 році: в його оповіданні "чудо про колону" відноситься аж до кінця XVIII століття (Путешествие во святый Град монаха Серапиона // Румановская Е. Л. Два путешествия в Иерусалим в 1830-1831 и 1861 годах. М., 2006, с. 49).

Втім, російський старообрядець Іоанн Лук'янов, який учинив паломництво у 1710 році, пише “24 рока тому уже де пройшло» (тобто відносить до 1686 року). І висновок цей паломник робить не на користь нинішніх чудоверців: "И от тоя поры уже огнь въявѣ не сходить на Гробъ Господень, но толко кандило грѣческое загараетца, а иныхъ вѣръ еретическихъ кандила не загораютца"

Але серед самих старих версій є і така, письмово зафіксована не пізніше 1635 року в «Дорожніх нотатках» вірменського паломника Симеона Лехаці:

“Сказали, что когда-то остались такие нищие богомольцы снаружи, не впустили их за входную плату, мол, давайте полностью, и так остались они лишенными [света]. Но когда появился свет, он сперва устремился для нищих наружу и сжег верхушки мраморных колонн по обе стороны двери. Многие видели это и воздали славу Богу. До сих пор видны места, охваченные огнем. Сообщили об этом хондкару, и он, пораженный, послал в Иерусалим указ и грамоту с налатлама о том, что, если нищие не будут иметь [денег] и поклянутся, что не имеют, впустить их внутрь, чтобы они не лишились света. И мы также своими глазами видели обожженные и почерневшие колонны”.

"Одного разу, давним-давно...". В науці це називається не "свідоцтво очевидця і сучасника", а етимологічний міф. Тобто розповідь, робить якусь очевидність цікавою і виконаної сенсу. Ну, типу казки "Чому у слоненяти довгий хобот".

Геополітика

Протягом усіх століть існування дива благодатного вогню християни не могли спокійно здійснювати церемонію без того, щоб не набити один одному фізіономії. Цей сором навіть зафіксовано в книзі Марка Твена, “Простаки за кордоном”:

"У кожної християнської секти (за винятком протестантів) під дахом Храму святого Гробу Господнього є свої особливі прибудови, і ніхто не наважується переступити межі чужих володінь. Вже давно і остаточно доведено , що християни не в змозі мирно молитися усі разом біля могили Спасителя".

Б'ються не тільки прості священики, що увійшли всередину Кувуклії для очікування вогню. Тому ізраїльська влада вирішила, що в момент появи вогню, для дотримання порядку в Кувуклії повинен бути присутнім ізраїльський поліцейський.

Саме неподобства у храмі послужили причиною найбільш гучного викриття Благодатного вогню. У 1834 році бійка в храмі переросла в жорстоке побоїще, в яке довелося втручатися турецькій армії. Загинуло близько 300 паломників.

Ходили міфи нібито османи перевіряли патріарха на наявність сірників чи запальничок як джерела вогню. За таке грубе порушення церемонії світила смертна кара. Але ні зараз, ні раніше патріарха не роздягали догола, щоб пересвідчитися у відсутності джерела вогню. Свідчень про обшук немає ні у ігумена Даниїла у 12 столітті, ні у ієродиякона Зосими в п’ятнадцятому, ні у купця Трифона Корабейнікова у 1583 році.

В оповіданні Арсенія Суханова 1649 року немає взагалі нічого про блискавки, неопалимий вогонь і про обшуки патріарха. Ні в оповіданні Барського 1723 і Івана Лук'янова 1710 року немає згадки про обшуки. Немає обшуку в описі суботньої церемонії Андрієм Миколайовичем Муравйовим в 1832 році. Те ж відноситься до розповідей А. С. Норова про пасці 1835 року і Віктора Камінського про Великдень 1851 го: ні обшуку, ні блискавок, ні неопалимого вогню. Варвара Брюн де-Сент Іполіт (уроджена Копйова, дочка пажа Імператора Павла І подорожувала в Єрусалим в 1859 році. В її оповіданні немає обшуку архієрея.

Окремо стоїть повість Гагари 1630-тих років: тут є обшук патріарха. Але є і інші деталі, які переводять цю розповідь в жанр “повістей про піснеспівців і кентаврів”.

Але повернемося до геополітики. Відомий вчений і діяч православної церкви, засновник Російської Православної місії в Єрусалимі єпископ Порфирій (Успенський) вів щоденник, куди заносив свої враження від подій історичного масштабу, роздуми на абстрактні теми, описи пам'яток і різні дрібниці. Видані вони були у восьми томах Імператорською академією наук на кошти Імператорського Православного Палестинського Товариства під редакцією П. А. Сирки після смерті Успенського. Там єпископ Порфирій пише наступне:

«У той рік коли знаменитий пан Сирії і Палестини Ібрагім, паша єгипетський, знаходився в Єрусалимі, заманулося йому упевнитися, чи дійсно несподівано і чудесно є вогонь на кришці Гробу Христового чи запалюється сірчаним сірником. Він оголосив намісникам патріарха, що йому завгодно сидіти в самій Кувуклії під час отримання вогню і пильно дивитися, як він з’являється, а у разі брехні він надрукує у всіх газетах Європи про мерзенну фальсифікацію.

Намісники петроаравійский Мисаїл, Назаретський митрополит Даниїл і філадельфійський єпископ Діонісій зійшлися порадитися, що робити. Під час нарад Місаїл зізнався, що він в Кувуклії запалює вогонь від лампади, прихованої за рухомою мармуровою іконою Воскресіння Христового, що в самому Гробі Господньому. Після цього зізнання вирішено було покірливо просити Ібрагіма, щоб він не втручався в релігійні справи, і посланий був до нього драгоман Святогробської обителі, який і поставив його до відома, що російський імператор Микола буде вельми невдоволений виявленням цих таємниць. Ібрагім паша, вислухавши це, махнув рукою і замовк. Але з цієї пори святогробське духовенство вже не вірить в чудесне сходження вогню.

Розповівши все це, уже в сані митрополита Діонісій додав: “Від одного Бога очікується припинення цієї благочестивої брехні. Як Він відає і може, так і заспокоїть народи, віруючі тепер у вогняне диво великої суботи. А нам і почати не можна сього перевороту в умах, нас розтерзають в самій каплиці Святого Гробу.

Ми повідомили патріарха Афанасія, який жив тоді в Царгороді, про домагання Ібрагіма Паші, але в своєму посланні до нього написали замість "святе світло", - "освячений вогонь". Здивований цією зміною, блаженнійший старець запитав нас: "Чому ви інакше стали називати святий вогонь?". Ми відкрили йому щиру правду, але додали, що вогонь, що запалюється на Гробі Господньому від прихованої лампади, все-таки є вогонь священний, одержуваний з місця священного".

(Еп. Порфирій. Книга буття мого, СПб, 1896. Том 3. сс. 300-301

Єпископ Порфирій переказує приватну бесіду Мисаїла з іншим близьким йому грецьким архієреєм. Зрозуміло, що зі своїм побратимом Мисаїл більш відвертий, ніж з випадковим іноземним гостем.

Чому єгипетський паша міг так нервово і слухняно реагувати на згадку імені російського царя? У серпні 1848 року, коли єп. Порфирій заповнює свій щоденник, Ібрагім-паша - це паша Єгипту. Як командувач єгипетським флотом, він вже був битий російським флотом в битві при Наварині 1827 року. Він - спадкоємець єгипетського престолу. У 1831-33 роках командує єгипетською армією в її боротьбі проти Туреччини. Буквально за рік до цього Росія воювала з Туреччиною.

Саме скориставшись ослабленням Стамбула, батько Ібрагім-паші, Мухаммед-Алі, підняв свій заколот. Ось тоді Ібрагім з’явився в Палестині і Сирії. Розбивши всі турецькі армії, Ібрагім уже готувався до штурму Стамбула. Але Росія виступила на захист Туреччини як “законної династії”.

У лютому 1833 року російська ескадра з тридцятитисячним десантом на борту під командуванням контр-адмірала М. П. Лазарєва увійшла в Босфор. Муравйов був посланий в Олександрію, щоб змусити Мухаммеда Алі зупинити війська в їх просуванні до Стамбулу. Султан під тиском тремтячих від страху французів і англійців, що ще не зовсім усвідомлювали ситуацію, запропонував Лазарєву покинути Босфор, на що останній відповів відповів: "Русский адмирал исполняет приказы только российского царя!" І ескадра залишилася на місці.

На початку березня 1833 єгипетська армія почала новий наступ, завдаючи відчутної шкоди турецьким військам. Турецький султан, передчуваючи поразку, звернувся до Росії з проханням залишити ескадру Лазарєва і надіслати російські війська.

У березні 1833 через Севастополь до Туреччини прибули ще дві ескадри під командуванням контр-адмірала М.Н. Кумані і контр-адмірала І.О. Стожевского з чотирнадцятитисячним десантом. Двадцятитисячний корпус командувача Дунайської армією генерала П. Д. Кисельов отримав наказ рухатися до Дунаю.

24 квітня 1833 року за допомогою французів і англійців Туреччина і Єгипет уклали мир, а 26 червня 1833 року Туреччина і Росія підписали Ункяр-Іскелесійський договір, за яким Росія зобов'язувалася надавати Туреччині військову допомогу, в обмін на це Туреччина закрила протоки Босфор і Дарданелли для всіх країн.

У травні 1833 роки для керівництва російським десантом і переговорів з султаном і єгипетським пашею в Стамбул прибув генерал-ад'ютант А. Ф. Орлов. Його натиск, присутність багатотисячного російського десанту на Босфорі і небажання війни з Росією змусили Ібрагіма-пашу відвести свої війська від османської столиці.

У травні ж була укладена Кютахійська конвенція між султаном і єгипетським пашею. По ній Ібрагім (формально - його батько) якраз і призначався губернатором Сирії і Палестини. Зрозуміло, що Ібрагім сидів на Святій Землі лише з ласки російського царя, який зупинив свою армію.

Скандал в Єрусалимі призвів би до того, що у Росії з'явилися “священні” приводи для продовження бойових дій з однозначно поганими для єгипетського паші підсумками. У 1840-му році друга османо-єгипетська війна призвела до вторгнення англо-австрійських військ (при дипломатичній підтримці Росії) в Сирію і поразки Ібрагіма. Сам Ібрагім ледь врятувався після битви при Калет-Мейдані і незабаром за тим змушений був очистити Сирію.

Плюс мати Ібрагім-паші - православна гречанка. Може бути, він охолодив свій запал ще і в пам'ять про неї. Але однозначно місцеві митрополити дуже непогано розбиралися в політиці...

Такі справи. Чому не можуть припинити цю церемонію – було сказано вище, бо розтерзають заживо. Плюс люди настільки хворі обрядами, знаками і символами, що не витримають такого психічного натиску, оскільки є предання, що благодатний вогонь буде сходити до тих пір, поки не буде близитися Апокаліпсис. Окрім вогню сказано, що має всохнути п’ятитисячний Мамврійський дуб і знайдеться точне місцезнаходження Ноєвого ковчегу.

Дуб всох, Ковчег знайдено на горі Арарат (так, його правда знайдено, він дійсно був), а вогонь не сходить уже сотні років. Тому є вагомі причини вважати, що апокаліпсис уже витирає ноги об коврик при вхідних дверях.