Коли мова заходить про самогубство, ми схильні говорити в сумно-драматичному настрої. А якщо мова і зовсім про літературні постаті, що покінчили життя петлею на шиї, то ми впадаємо конкретно в героїко-ліричний екстаз.
Існує окремий список українських поетів і письменників, які наклали на себе руки через тиск радянської влади за написані ними антирадянські твори. Точніше сказати було б, що наклали руки вони на себе через страх останній раз видихнути в дірявому лахмані в сніжному заметі десь в концтаборі в Сибіру.
Боятися – це природньо властиво кожній людині. Наприклад, Аарон Шварц і так з народження мав депресивні нахили, а коли засвітила загроза кілька років спостерігати небо в клітинку за уявний злочин – втихаря відійшов, щоби уникнути такої участі.
Можна випустити чотиритомник видатних осіб, що вчинили самогубство через "втрату сенсу життя". Одними рухає страх. Інші зневірюються. В третіх просто зламана психіка: Ернест Хемінгуей, наприклад, генетично був схильний закінчити житіє неприроднім чином.
Але завжди дивує одне, що страх чи зневіра настільки сильні, що перебивають вроджений інстинкт самозбереження. Найчастіше суїциди трапляються на любовному ґрунті і найчастіше в підлітково-юнацькому віці.
Дивують також такі кадри чоловічої статі, сенс життя яких, які зациклені лише на одній людині. Точніше сказати, вони є любовними наркоманами: коли доза пропадає, починається ломка. А коли ти розумієш, що дозу більше ніколи не дістанеш, і правда, простіше здохнути.
Засуджувати, обмовляти, чи виправдовувати самогубців? Ні те ні інше. Ми ж на хворих не сердимося, вірно?
Але бувають такі ситуації, коли всі кругом кричать, що вихід є, та насправді його немає, дійство тупик. Наприклад, великий невиплачений кредит. По власній дурості чи необережності людина потрапляє в кредитне рабство. І тут не буде як в американських фільмах по типу “В гонитві за щастям”, де ти влаштовуєшся мити посуду, ночуєш в туалеті на станції метро і волею-зусиллями вибираєшся з кабали.
Не буде, тому що самогубці – то є недостатньо вольові, недостатньо міцні духом люди, щоб вистояти перед повсталими перед ними життєвими негараздами. А ті, хто кружки стали і кричать “ти зможеш, в тебе все вийде” ліпше було б не народжуватися, оскільки це найбільший прояв людського лицемірства – кричати, на ділах нічого не показувати.
Зневіра, по якій часто бувають самогубства, числиться в списку смертних гріхів. Ясно по якій причині. Тому не сумуйте, не печальтесь, і не журіться. Кров застигає в тілі і охоплює депресивна апатія – п’ятдесят присідань! Віник взяли в руки, двір підмели, сміття винесли, свиней накормили, супчик їсти зварили.
Депресія – це дрімота, смерть – це сон. Але це не означає, що вона така ж солодка, як вата в зоопарку.
Немає сенсу в житті, все втрачено? Нє, братан, це у тебе короткозорість і обмежений інтелектуальний простір. Ти не бачиш можливостей, які відкриті перед людиною, особливо в наш час, в XXI столітті.
Життя - це блокбастер, гра без сюжету з динамічними правилами. Вилітати на першому колі - це позбавити себе задоволення змагатися з більш надроченими гравцями, випробувати свої сили і завоювати призи (нематеріальні причому).